У Максима є головне, що потрібно для хірурга — це жага. Жага працювати, жага до знань, досліджень, вдосконалення. Бо знання — це необхідно, але без внутрішнього бажання бути хірургом нічого не буде. Особливо в ортопедії: якщо ти не отримуєш задоволення від цієї роботи — це каторга. Це складна праця — вдень і вночі, у вихідний іноді без сну або до крайнього виснаження. Але при цьому — це і величезне задоволення. Бо ти бачиш результат одразу.
У великій хірургії, скажімо, пересадці серця, можливо, задоволення навіть більше, але результат там не такий миттєвий. А в ортопедії — зробив рентген і одразу бачиш: добре, чи щось не так. Це моментальна відповідь на твою роботу, і вона формує відповідальність
Ще з другого курсу, коли Максим працював санітаром у травмпункті, він почав вивчати медицину через практику. Це була не просто допомога в операційній чи прибирання — він свідомо спостерігав, аналізував, вчився. Уже тоді почалось його формування як хірурга.
На другому році інтернатури, під страховкою завідувача, він самостійно виконав 17 ендопротезувань — первинних, простих. Потім — стажування, конференції. І вже на другому році самостійної роботи він виконує понад 200 операцій ендопротезуваня на рік, в тому числі колінних, складних ревізійних з індивідуальними імплантами, і займає поважне місце у відділенні.
Він прогресує швидко і впевнено. І попри відносно невеликий офіційний стаж, уже має достатній рівень, щоб передавати знання іншим — при тому, що сам продовжує вчитись постійно.